Присоединяюсь

Історія дуже зворушлива саме через те, що ведеться від імені маленької дівчинки. Автору чудово вдалось передати усю атмосферу тих часів саме з погляду дитини. Це додає книзі щирості та безпосередності.
Багато складних проблем висвітила Харпер Лі. Коли я читала про суд над Томом Робінсоном, я не переставала дивуватися, якими впертими можуть бути люди у своїй упередженості! Яка тупість і лицемірство - вислухати докази на захист негра, та все ж засудити його до страти саме за колір його шкіри! Присяжні ладні були повірити звинуваченням білого непотребу, людям, які живуть у халупі та риються у смітнику, аби лише не стати на бік чорношкірого, чесного та порядного чоловіка, провина якого лише в тому, що він хотів лише допомогти жінці.
Аттікус - по-справньому смілива людина. Важко боротися проти ворогів, а ще важче - проти друзів. Він зумів без будь-якої образи протистояти натовпу, він розумів своїх односельчан, хоча й осуджував за їх відношення до чорношкірих. Він пішов проти усіх заради справедиливості, аби буди взірцем для своїх дітей.
І це йому вдалося. Діти по-справжньому люблять та поважають батька. Син уже у своєму віці бере з Аттікуса приклад, і вчить цьому свою сестру. Він вчить її терплячості, гідності та проникливості, вчить розуміти людей та ставати на їх місце. Це чудова сім'я, в якій усі пудтримують один одного.
Мене вразила сцена чаєпитття, яке влаштувала тітка Олександра для своїх сусідок. Виявилося, що попри все, вона на стороні Аттікуса. Саме тоді Всевидько прониклася до тітки і повела себе, як справжня леді, як тій хотілося.
У книзі є гумор, є таємничі історії про сусіда Страхолюда, є мораль про вічні цінності. Усе це робить її вражаючою. Від мене п'ятірка.