Поліомієлі́т (від дав.-гр. πολιός — сірий, дав.-гр. µυελός — мозок і лат. itis — запалення; застаріле — дитячий спинномозковий параліч) — гостре інфекційне захворювання, яке зумовлене поліовірусом та здатне перебігати з ураженням ЦНС, з виникненням парезів і паралічів, закінчуючись смертю захворілого.

Вірус поліомієліту поширюється від людини до людини через фекалії та слину, особливо через заражену їжу та воду. Найбільш вразливими до поліомієліту є діти віком до п'яти років. Поліомієліт невиліковний, але його поширенню можна запобігти шляхом вакцинації. Вакцина від поліомієліту вводиться декілька разів і захищає дитину на все життя.

ВООЗ відносить поліомієліт, який спричинює дикий вірус, до тих інфекційних захворювань, які виявили здатність чинити серйозний вплив на здоров'я населення і можуть швидко поширюватися в міжнародних масштабах та увійшли до переліку подій, які можуть становити надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров'я. Через це цю хворобу відносять до таких, що їх регулюють сучасні Міжнародні медико-санітарні правила 2005 року[1].

Станом на 1 вересня 2015 року в Україні зафіксовано два випадки поліомієліту, породженого дериватним штамом вакцинасоційованого поліовірусу I типу. Захворіли двоє дітей віком 4 роки та 10 місяців. Початок паралічів в них сталися 30 червня та 7 липня 2015 року відповідно. Обидва випадки трапилися у Закарпатській області. Обидві дитини не були до того вакциновані від поліомієліту. Україна на сьогодні сертифікована як звільнена від циркуляції дикого поліовірусу, але входить до тих територій, де циркуляція дикого поліовірусу може бути поновлена. Слід зазначити, що в Україні є низьке охоплення вакцинацією — у 2014 році тільки 50% дітей були повністю вакциновані від поліомієліту. На сьогодні продовжується обговорення з національними органами охорони здоров'я, щоб спланувати і здійснити термінову відповідь на цей спалах. Спалах відповідає міжнародно-визнаним стандартам, прийнятими Всесвітньою асамблеєю охорони здоров'я в травні 2015 року, і вимагає у осередку мінімум трьох великомасштабних додаткових заходів з імунізації з застосуванням пероральної вакцини проти поліомієліту, що треба розпочати протягом двох тижнів після підтвердження спалаху і має за мету охоплення вакцинацією 2 млн дітей у віці до п'яти років. У багатьох країнах світу, які ВООЗ сертифікувала як звільнені від такої циркуляції, виникають поодинокі випадки, зумовлені вакцинасоційованим вірусом, у тих дітей, які не були піддані до цього вакцинації[16]. В минулі роки на теренах України щорічно відбувалось від 3 до 7 випадків поліомієліту, спричиненого вакцинасоційованим поліовірусом.
Незрозумілішим є те, що згідно настанов ВООЗ спалахом вважають виникнення мінімум двох випадків, які пов'язані між собою. А тут випадки не пов'язані. Вірусологічні дослідження проведені у сертифікованій стосовно поліомієліту вірусологічній лабораторії у Москві, а не в Лондоні чи інших країнах ЄС. І згідно клініки поліомієліту усі захворілі з паралічами не мають в подальшому одужання. А двоє захворілих дітей повністю відновились від паралічів. З квітня 2016 року ВООЗ планує відмовитися від тієї вакцини, що зараз пропонують Україні. Все це викликає сумнів у адекватності визнання епідемії в нашій країні і доцільності проведення такої вакцинації, тим більше, що вакцина, яка містить ослаблені живі віруси, була з незрозумілим причин після розморозки знову заморожена, що взагалі не допускається згідно фармакологічних інструкцій. [17].

Етіологія
Збудник поліомієліту (poliovirus hominis) належить до групи пікорнавірусів родини ентеровірусів (кишкових вірусів) та існує у вигляді 3 незалежних типів (I, II і III). Розміри вірусу — 8—12 нм, містить РНК. Стійкий у зовнішньому середовищі (у воді зберігається до 100 діб, у випорожненнях — до 6 міс), добре переносить замороження, висушення. Не руйнується травним соком та антибіотиками. Культивується на клітковинних культурах, характерна цитопатогенна дія. Гине при кип'ятінні, під впливом ультрафіолетового опромінення та дезінфекуючих засобів.

Епідеміологія
Джерело інфекції — людина (хвора або носій, що переносить зараження безсимптомно); збудник виділяється через рот (декілька діб), а потім із випорожненнями (декілька тижнів, а іноді й місяців). Зараження може відбутися повітряно-крапельним шляхом, але частіше — при потраплянні до рота активного вірусу (через забруднені руки, їжу). Механічним переносчиком вірусу можуть бути мухи.

Захворюваність поліомієлітом переважає у літньо-осінні місяці. Частіше хворіють діти від 6 місяців до 5 років. Більшість захворювань пов'язано з вірусом типу I.

Перенесене захворювання залишає після себе стійкий, типоспецифічний імунітет.

Патогенез

На мікрофотознімку зображена гістологічна картина денервації тканини скелетного м'яза внаслідок дії вірусу поліомієліту, що може призвести до параліча
Вхідними воротами інфекції є слизова оболонка носоглотки або кишечника. Під час інкубаційного періоду вірус розмножується у лімфатичному глотковому кільці (мигдалики) та кишечнику, регіонарних лімфатичних вузлах, проникає у кров та досягає нервових клітин в центральній нервовій системі, викликаючи її ураження (особливо рухових клітин передніх рогів спинного мозку та ядер черепно-мозкових нервів). Нервові клітини зазнають дистрофічно-некротичних змін, розпадаються та гинуть. Менш виражених змін зазнають клітини мозкового стовбуру, підкоркових ядер мозочка та ще в меншій мірі — клітини рухових ділянок кори головного мозку та задніх рогів спинного мозку. Часто відмічається гіперемія та клітинна інфільтрація м'якої мозкової оболонки. Загибель 1/4—1/3 нервових клітин в потовщеннях спинного мозку веде до розвитку пареза. Повні паралічі виникають при загибелі не менше 1/4 клітинного складу.

Після закінчення гострих явищ, загиблі клітини заміщуються гліозною тканиною з виходом у рубцювання. Розміри спинного мозку (особливо передніх рогів) зменшуються: при однобічному ураженні відмічається асиметрія. У м'язах, іннервація яких постраждала, розвивається атрофія. Зміни внутрішніх органів незначні — у перший тиждень відмічається картина інтерстиціального міокардит

она обладает уникальной способностью вызывать формирование местного иммунитета кишечника, что означает, что она может прервать передачу дикого полиовируса в природной окружающей среде. Это невозможно в случае использования ИПВ — инактивированной полиовакцины, которая стимулирует лишь очень низкий уровень иммунитета против полиовируса в кишечнике и в результате обеспечивает индивидуальную защиту против полиомиелита, однако в отличие от ОПВ не способна предотвратить распространение дикого полиовируса.

Эти две вакцины имеют разный способ введения, стимулируют разные звенья иммунного ответа, и антитела от их применения получаются разные!

В кишечнике — это иммунитет слизистых, там продуктом ответа являются секреторные иммуноглобулины А (IgA), а также обученные лимфоциты. Когда мы делаем ОПВ (капли в рот), то стимулируем этот ответ. Если вдруг привитый столкнется с диким вирусом, и он попадет в его в ЖКТ, а именно так происходит заражение полиомиелитом, эти антитела помогут уничтожить инфекцию, не дав ей проникнуть во внутреннюю среду организма (в ткани, кровоток, другие органы), вирус в его кишечнике не будет размножаться. Также важно, что этот человек не только сам не заболеет, но и никого не заразит диким вирусом.

Когда мы делаем ИПВ (укол), то мы стимулируем выработку IgG (антитела памяти). Они не дадут человеку заболеть, если он заразится диким вирусом, так как будут препятствовать его попыткам распространится во внутренней среде организма из кишечника. Но размножению вируса в кишечнике ИПВ не препятствует (на слизистой нет обученных лимфоцитов, которые бы «закидали» инфекцию своими секреторными антителами), так что человек может стать носителем и заражать окружающих, хотя сам будет защищен. Так как важно остановить циркуляцию дикого вируса, то в странах, где есть риск встречи с ним все еще делают ОПВ.

Есть данные о том, что живой вакцинный вирус может вызывать паралитические заболевания не только у иммунодефицитных. Так ли это?

Да, живой вакцинный вирус, пройдя через кишечник привитого и попав в кишечник непривитого ребенка, а от него к третьему и т.д., восстанавливает способность вызывать паралич, становясь столь же опасным, как и дикий полиовирус. Основная причина – низкий охват населения прививками, когда вакцинному вирусу есть у кого циркулировать. И он вызывает паралитическое заболевание там, где охват ОПВ не превышал 50–60%, в 2016 г. им обусловлено до 1/4 всех случаев полиомиелита. Борьба с ним – поголовная вакцинация, делающая кишечник всех детей иммунным.