Тема для девочек, которые не уехали с 24 февраля или уже вернулись...
Я остаюсь здесь т.к. считаю еще не время
Надеюсь и не уеду..
А вы?

Дівчата, для мене зараз є 2 типи українців (ти, хто чекає на росію, то не українці, а гівно на паличці).
Перший тип – це люди, які щось роблять для нашої Перемоги. Є такі, на яких тримається наша країна – військові та волонтери. А є і ти, хто просто в межах своїх сил наближають перемогу – донатять для армії, постять в соціальних мережах збори, розселяють та допомагають переселенцям та біженцям, здають кров, ходять на проукраїнськи мітинги й т.д.
Другий тип – це люди, які й до повномасштабного вторгнення жили без війни, в їх всесвіті війни в нашій країні не існувало, вони за мир у всьому мирі, все не так однозначно і далі по списку. Значна частина 24 го лютого круто змінили свою думку, але є ті, хто і залишився в ось такій невиразній позиції. Вони також ненавидять русню, переживають все те, що відбувається, хтось з них втратив домівку, хтось навіть близьких. Але все одно у них «лапки», вони просто чекають, що все розрулиться без їх участі, бо воєнні повинні воювати, волонтери волонтерити і так далі по списку…

Так ось, якщо людина належати до першого типу, то особисто мені пофіг в якій віна зараз країні і скільки сангрії запостила в інстаграм. Особливо якщо між сторіз з сангрією та басейном стабільно з'являються сторіз зі зборами. Бо ці люди не сидять склавши лапки в очікуванні.

А оті другого типу будуть просто ніхрена не робити, як не робили це раніше. І пофіг де вони ніфіга не роблять - в рідному Запоріжжі чи Дніпрі, у Львові чи в Польщі. Вони ніфіга не роблять для країни і Перемоги… Ну правда можуть фоточки постити з прогулянками Європою… але це не головне, чим вони вибішують.

А ось тут і є головна відмінність. Ті хто лишилися, вони щоб "жирувати" працюють в Україні і сплачують тут податки, з яких хоть 2,5% але йде на армію.
А ще йде на пенсії тим....хто поїхав до Польщі, Італії... І на пенсії тим, хто лишився, а їх рідні поїхали подорожувати.
І так,коли з мого заробітку на все це сплачено податки, з решти я маю повне право поїсти у кафе, бо с цього отримає заробітню платню офіціант...
І разом з чоловіком та дитиною я можу піти у басейн, бо з цих грошей отримає заробітню платню бухгалтер того басейна,а ще дівчата,що подають квитки,і хлопці що миють підлогу.
А ввечері ми всі побачимо Збір і з отриманих грошей будемо донатити.
І наш похід у басейн чи кав'ярню, на попередньо зароблені гроші дозволяє триматися економіки України.

І ще,двоє чоловіків з моєї родини зараз у найгарніших точка на фронті. І вони самі кажуть, що війна не для всіх,і всім чоловікам не треба сюди йти. І досить часто,що ті чоловіки,що плавають у басейні потім на фронт підганяють машини для військових.

Бандитка, півтора відсотки

Бандитка, як щодо тих, хто виїхав і продовжує сплачувати податки в Україну і донатити на армію? Лінчувати одразу чи ще почекати, щоб було на пільги тим, хто ухиляється від податків, сидячи вдома? І перших, і других - достатня кількість

А я тут спрошу:
Те кто остался, не выезжал или уже вернулся, как отдыхаете вы?
Что можете себе сейчас позволить?

Ведь не секрет что цены улетели и забыли попрощаться) доходная часть упала в разы.
Пособия и бесплатного жилья нет.

панночка,особо сейчас никуда не ходим зарплата упала ,а цены, ты сама написала , ушли в закат

панночка,коли була у Львові (до травня) двічі їздила на екскурсії (Хуст, Синевир), але чесно кажучи "накрило" (що я гуляю, а мій брат на війні), більше не поїхала. В парк заставляла себе виходити, щоб трохи порухатись, та відволіктись.
Коли повернулась в Запоріжжя, крім "збігати на каву" ніяк не відпочиваю, або плиту сітки для військових або вирішую робочі питання. Всі друзі в різних куточках світу, тому якось без них і настрою немає.

Уникаємо великих скупчень людей, тому ні про які басейни мови немає. Прогулянки, максимум кав'ярня, відпочинок на городі))) працюємо, платимо податки, донатимо перевіреним фондам чи людям на актуальні збори, які ніколи не закінчуються, на жаль. Не всі чоловіки мають воювати, однозначно, але коли хтось там ризикує життям, а тут співгромадянин вивалює барило чи гріє своє накачане доглянуте тіло біля басейну, в мене пазл єдиної країни не складається. Але то мої таргани, мені з ними жити

На пляже возле дома загараем. Дома музыку слушаем. Как ни странно, но я давно не слушала и теперь это прям развлекает. Могу сплясать и попеть в голос заодно
Хотелось на ВДНХ, но страшно. Побоялась возможных прилетов.
Ото и всё

А никак не отдыхаем.....один раз попыталась сходить в бассейн, соединив корпоратив с приятным. Не вышло..... все время думала...остальное время морально и физически не могу расслабиться. Слава богу есть работа, кофе и кафе и раньше в моей жизни присутствовали оооочень редко.... донаты на регулярной основе, близкие защищают Украину....как то так......понимаю выехавших, не понимаю, как можно наслаждаться и постить фоточки и т.д......просто отписалась от таких ........ихмо

-- Пользователь добавил некоторое время спустя --

Да......не до экскурсий и кафе как-то, сорри....навеяно соседними темами......чего только стоит сегодняшняя ночка....я все понимаю......но наверное воздержалась бы от подобных постов......а вообще как всегда ......битый не битого не поймёт....

Никуда не хожу, просто настроения нет, да и с выходными не всегда складывается.

Периодически ужинаем в кафе. Я намного больше работаю, чем раньше, готовить нет сил и времени.
Иногда на кофе/лимонад в промежутках между работой муж возит в кафешку рядом, чтобы на 15 мин перезагрузиться. Он работает над околовоенными проектами, брат и отец служат. Стыда за кофе не испытываем, потому как и работаем для победы, и донатим.

А, с дочкой 2 раза ходили рисовать.
И поем с ней под гитару или акапельно, часто - в коридоре во время тревог.

За полгода мы один раз сходили в кафе, когда у дочки закончился учебный год.

За півроку кілька разів у кафе були, посиділи на місцевому та на центральному пляжі, прогулялися по парках у центрі, ото і всі розваги Зарплатня чоловіка залишилася на довоєнному рівні, свою отримую у валюті, тому у гривні вона зросла, але й роботи додалося, часто працюю уночі. Все одно спати спокійно я вже не можу. І почала боятися темряви та замкнутих приміщень. Внаслідок нервів посипалося (і продовжує дуже сильно сипатися) волосся, от лікую тепер свою залисину