Тема для девочек, которые не уехали с 24 февраля или уже вернулись...
Я остаюсь здесь т.к. считаю еще не время
Надеюсь и не уеду..
А вы?

Мы с детьми в начале марта уехали на Западную. Денег хватило не надолго. В июне вернулись. Я там с детьми платила за жильё, муж дома оплачивал. Деньги просто разлетались. К тому же малыш рос, нужно было одевать и покупать вещи. Дочка то за это время особо не подросла, носила все старое, то что смогли с собой взять из вещей. Гуманитарную помощь за это время дали всего один раз. Мы жили в селе, в городе я знаю девочки получали гуманитарную из разных источников каждую неделю.
По поводу отношений на расстоянии, то у нас с мужем как-то наладилось в лучшую сторону, тьфу-тьфу. И именно война дала нам переосмыслить кое что в нашей жизни семейной.
Жизни вне дома не было вообще. Я только читала новости и страдала за домом, мужем и родителями.
Одна знакомая уехала за границу с детьми, муж у нее там работает. Жилья своего здесь у них нет. Вот в таком случае я думаю уезжают многие без сожаления. Все вместе. И тут, в ЗП их ничего не держит.

-- Пользователь добавил некоторое время спустя --

Вот ещё вопрос, который меня тревожит по поводу отмечаний праздников. Сыну скоро годик, хочу собрать родителей и кумовей. Дома поместить народ негде. Кафе для меня сейчас не вариант, как то тяжело через это переступить в это страшное время. Хотя смотрю, кафе которые возле дома не пустуют, и даже свадьбы отмечают.

Vvikysikk, отмечайте, если есть возможность. Это очень помогает дальше держаться.
Поход в кафе это налоги и зарплата нескольких человек.

Vvikysikk, отмечайте на здоровье год ребенку.

zuzunka, у нас дача в Вольнянском районе, поселок Каменный. Там река, Мокрая Московка ( срочно нужно переименовать ). Было громко в апреле, а все лето было относительно спокойно, вот только на этих выходных очень громко.

Vvikysikk,життя продовжується. Тим паче маленької дитинки!
Я в червні відзначала в кафе 35 років. Так, компанія була невелика, але мені хотілось довести ворогу, що я так просто не складу руки. Ми весело посиділи до закриття ( о 21:00) а далі пішки топтали з Центра на Піски. Встигли за 3 хвилини до комендантської години) є, що згадати!

Mama Lena)),blago7b,Alisija, спасибо за мнение.
Как раз когда были на Западной в мае с детьми и кумой. У нас было 4 дня рождения подряд. У дочки 12 мая, у меня 19 мая( 35 лет, как я мечтала ещё в январе отметить свой ДР в кафе но не сложилось ), куме 20 мая( тоже 35) и дочке кумы 30 мая. Так и просидели

Vvikysikk,а мы праздновали 10 июня насзападной день рождения дочки! Дети нипричем. И сыну праздновали - пацаны ходили в лазертаг! 12 июля!

Давненько не писала на форумі. Зайшла вчора, а все як завжди))) Одні - читають між рядків, інші, як завжди намагаються привести до тями невгамовних


Що я зрозуміла за ці півроку (і вже трохи більше)...
Я дуже сильно полюбила наше рідне село (за словами деяких людей) МІСТО ЗП не менше ніж місто, де я народилася і прожила першу частину свого життя.
Я завжди любила свою країну, з самого дитинства знала яка наша Україна крута. І я НІКОЛИ ("прописом" ) не хотіла і не хочу досі емігрувати до іншої країни.
Я хочу жити в Україні, і щоб наша країна ставала ще кращою, сильнішою, більш продвинутою, менш корумпованою.... А в інші країни літати на відпочинок.

Зараз я впевнилася як багато в нашій країні справжніх кртутилезних чоловіків, жінок, дітей.
Гімно звичайно ж нікуди не ділося, але воно поскидало свої маски і я зрозуміла, що не марно дехто мені не подобався, і марно я давала тім людям шанси на виправдання моєї довіри.

Не засуджую як тих, хто виїхав, так і тих, що залишилися.
Всі ми дорослі, тільки ми відповідаємо за себе та свою родину.
Мене лише трохи (хоча брешу не трохи, а дуже сильно) бісять оті розумниці, що спочатку кричали: шо ви всі переживаєте, боїтеся, настройтеся на позитивні вібрації тощо.
А на тих, хто поїхав кричали - от зрадники та інше.
А через один, максимум 2 тижні виїхали за кордон. І звідти пишуть то як гарно там, то як їм хєрово і в них депресії і проча херня....

В найкращої подруги моєї мами загинув чоловік на війні, завтра поховання. Разом вони прожили 20 років, чудова сім'я. Я його знала, дуже кльовий чоловік, справжній. Він одним із перших добровольців пойшов на війну, бо не зміг відсиджуватися. Пішов захищати країну, родину. І я не розумію, як можно викладати фото своїх розважань і робити вигляд, що війни немає, бо ти поїхав, чи тому що тобі весело в місті, коли це скрізь. В мене очі від сліз не висихають.
Так це не зовсім правильно, я п'ю біфрен, так психічний стан бажає кращого, але як можна по іншому, я не розумію.

Ще раз я нікого не засуджую, в кожного свій шлях і можливо в когось інше відношення до війни. Розповідаю свою історію

девочки нет желание уехать сейчас?или может кто на днях уже уехал?

Я не знаю. Я вообще не в ЗП. Но от предыдущей недели - вахренении!!! От сегодня - в ауте наглухо!!! Да, я ссыкля. Да, в марте у меня под окнами было тоже захватывающее зрелище и ощущение... Мать бы их... И, да, я сидела на жопе ровно. Но... Я впервые в жизни ревела в эту войну, когда узнала, что бомбят ЗП. Ещё в начале. Сегодня я зарнвела от этого второй раз. Родина, как оказалось, - это нечто большее, чем!!!!
П. С. Я дома. Я под столицей