однако. сегодня еще и редкий день! - 21 июня - совпадение летнего солнцестояния и полнолуния. В следующий раз такое событие произойдет только в 2062 году!!

Правильно отдать дань предкам, вспомнив свой род и поблагодарить его за подаренную жизнь, а также простить все обиды, раздать долги.

Юля, можно полезную ссылку или вкратце о "правильности"? Мысленно или все же действиями поблагодарить?

blago7b,
Юль, я так понимаю, сегодня очень кстати, пересмотреть семейные альбомы. И глядя на фото, мысленно всех благодарить, даже тех кого не застал в этом мире?

Україна – Рідна Земля, Рідна Мова, Рідна Віра

14 липня – Стрибог (Посвистач, Позвізд)

Бог Повітряного простору, від якого залежить погода. Вшануйте Його хлібом, варениками, якими пригостіть чотирьох Вітрів біля води.

У Володимировому пантеоні поруч з Перуном стояв кумир Стрибога, якого вшановували не менше, ніж Перуна. У “Слові о полку Ігоревім” Стрибог згадується як Бог-родоначальник усіх вітрів. Це один з найстародавніших Богів у трипільців, етрусків, римлян. У римлян він вважався Богом-винищувачем, Богом війни, жорстокої битви і був відомий під іменем Сатурна. Назва цього небесного грізного Бога, як вважають, походить від слова страта (стріті — знищувати). Д. Шеппінг висловив припущення, що Стрибог є однією з іпостасей Перуна — його втіленням у повітрі. Він, як і Перун, пов'язаний зі Стрільцем та його атрибутами: стрілами й луком. Його стріли летять за вітром, тому й Божество уособлює силу вітру.

Хоча, незважаючи на всю суворість вітру, він є не тільки творцем негоди, але й творцем музичних мелодій. Адже саме “подих вітру” — дихання, дмухання в найпростіші музичні інструменти (сопілки, дудки, ріжки) — створює музику.

Пізніше Стрибог отримав назву Позвізда, або Посвистача — покровителя погоди. Йому молилися, щоб дав добру погоду на врожай. Особливо важливим Посвистач був для війська. Пантелеймон Куліш записав у Козелецькому повіті на Чернігівщині в 1856 р. розповідь 85-літньої жінки Гуйдихи та стару козацьку “Думу-сказання про морський похід старшого князя-язичника в християнськую землю”: “...Бач, кажуть старії люде... да Бог його знає, відкіля вони сеє уже знають: чи то їм уже такеньки Прадіди розказували, чи інак як, Господь їх знає... як-то воно буде таке, що люде так ізживуться, що як комашки ті стануть! Аже ж, як подивиться на теперішнього чоловіка, дак іще либонь не швидко таке мале переробиться, і світ іще замісь довго стоять буде. Не нам, бач, дождать сього: хіба вже діти наші, чи внуки, або далі. Да то сказано, що люде сі великиї були зовсім не те, що ми, християне: у їх і Бога якось інак звали – кажуть Посвистач якийсь. Він кажуть-то установляв годину усюди, а більше нічого і не знав: об другім чім другії знали і порядок свій давали”. Далі сама дума розповідає, що князівські дружинники “своєму Богові Посвистачу моляться, щоб він їм годину (погоду) дав та моря не турбував”.

Цікаво, що сама дума вже позначена християнськими впливами, однак, наведений фрагмент розповіді має залишки язичницького мислення, а саме: поки вірили в свого Бога (Посвистача), були великі, “зовсім не те, що ми, християне”.

Стрибог близький до грецького Кроноса — Бога невмолимого часу, який поглинає, страчує те, що сам породив. Хоча у слов'ян також відомий і Числобог — Бог Часу, про якого розповімо далі.

Ім'я Стрибога залишилося в назвах сіл Стрибож (на Житомирщині), Стрижавка, Стрітівка (на Київщині). Найбільше назв з коренем Стр- трапляється між Дністром і Дніпром. У Польщі є струмок Стрибог. Стрибог – Бог Вітру (вихору, бурі), покровитель погоди, Син Сварога (Сварожич).

У Велесовій Книзі читаємо: “Стрибог свистів у степах” (дошка 5-Б); “А Стрибог вітри яритиме на землю” (38-А). Про те, що Вітри — Стрибожі онуки, знаємо також зі “Слова о полку Ігоревім”. Корінь стр- мають слова, які позначають швидкість: стріла, струмінь, стріляти, стрімкий, стрімголов, стрічати. Ім’я Посвистач він отримав напевно від того, що Вітер свистить у просторі.

За давніми переказами, в околиці Лубен (у Мгарському монастирі) на стелі церкви було ліпне зображення Стрибога у вигляді старого діда з довгою бородою і з кільцем в губах: “Кажуть, що ото Старий Вітер з закованими губами. Що тепер Вітри є, то кажуть, молодь шастається; старий же тільки іноді в щілинки поміж губів дмуха — і отто бурі бувають! Якби йому губи розкувать і він дмухонув на ввесь рот — все б поздував на світі, гори з долинами б порівняв, кінець світові був би... Отже, кажуть, колись таки йому розкуються губи”.

Наш Стрибог тотожний етруському Сатресу, який у римлян на теренах Італії перетворився в Сатурна. Свято Стрибога, за відновленим язичницьким календарем, випадає на 19 серпня. В цей день примічають, яка погода: якщо вітер теплий — буде добрий врожай вівса.

Галина Лозко "Коло Свароже: відродження традицій". — К.: Укр.письменник, 2005. — 222 с.

Україна – Рідна Земля, Рідна Мова, Рідна Віра

20 липня – Свято Перуна:

“Слава Богу Перуну Вогнекудрому, який стріли на ворогів верже, і вірно по стежці вперед веде, бо єсть він воїнам суд і честь, і яко златорун – милостив, всеправеден єсть!” (Велесова Книга). Перун – це Син Божий, якого Отець Сварог посилає на землю у вигляді блискавичної енергії. Українці, прийміть Його животворну потужність! Мужі українські, згадайте подвиги славетних Пращурів наших, яким заповів Сварог: “Щоб персти ваші утрудились о рала ваші, а мечами своїми здобували Незалежність нашу!” (Велесова Книга).

Україна — Рідна Земля, Рідна Мова, Рідна Віра

1 листопада — Свято Сварога, який є Праотцем всього роду Богів.

Саме Він викував для русичів перший плуг і золоту обручку — тому Він є небесним ковалем (Творцем Світу і Людей), покровителем хліборобства і шлюбу, Богом Небесного Зодіаку — Кола Сварожого. За київськими легендами в цей день Він починає виготовляти плуг, який скине з неба русичам на Різдво. Тому “Хвалимо Сварога, який цьому Роду Божеському є началом, і всенькому роду криниця вічна, яка витікає влітку від джерела свого, і взимку ніколи не замерзає” (Велесова Книга).

Сварог (Див, Дий, Дій). Прабог, володар світу, батько українського пантеону. Від Сварога, Бога світла і небесного вогню, походять інші Боги — його сини Сварожичі. Чеська книга “Mater Verborum” — “Мати Слів” — перекладає наше ім’я Сварог словом Зодіак. Слов’янський Дий тотожний гр. Teos, лит. Dievas, латис. Dievs, прус. Deiws і означає “Бог” і водночас “головний Бог”. Культ, подібний до нашого Сварога (Дива), мала й Давня Греція, проте ніде не ставили йому кумирів, як єдиному Богові. Існували статуї дванадцяти Богам-сузір'ям. Римляни мали зодіакальний круг із зображенням тварин (власне знаків зодіаку) навколо Юпітера, статуя якого розміщувалась у центрі. Можливо, у грецькій міфології річне коло відповідало дванадцяти титанам. Один з них має ім'я Гіперіон, що тотожне українському Перуну, або зодіакальному сузір'ю Стрільця. У Візантійському хронографі Іоанна Малали (VI–VII ст.) є згадки про Гефеста і його сина Геліоса; наш літописець, перекладаючи цей уривок, називає Гефеста Сварогом, а його сина Геліоса — Дажбогом.

Культ Сварога зародився, вірогідно, на межі бронзового і залізного віків. Його знали вже кіммерійці і скіфи-орачі. В Україні поширені назви з коренем Свар- на значній території: давнє городище Саварка, або Свароме на Київщині, село Саварка на Росі, село Сваричів на Івано-Франківщині та багато ін. Є подібні назви і в сусідніх країнах: Сварха і Сваравіс у Прибалтиці, Сварехова гора на Балканах, Сваров у Чехії, Сварчец, Сваречев, Сварине, Сварове у Польщі.

Зображень Сварога не знайдено, проте є підстави вважати деякі форми рівнобічних, особливо косих, хрестів (язичницьких, козацьких) символами Сварога. Сварожим знаком споконвіку вважалися й різні форми свастики-сварги, які дуже часто знаходимо на вишивках, писанках, кераміці. Вони є й серед фресок Софійського собору в Києві (ось який знак живучості народних традицій!) — поміж іконами християнських “святих” знаходимо давні язичницькі символи, без яких храм ще в ХІ ст. не уявлявся.

На небосхилі Сварогові відповідає Плуг (сузір'я Оріона), яке пов'язують зі скіфською легендою про небесні дари, що впали перед трьома синами Таргітая (серед них був і плуг). До речі, народна етимологія пояснює ім’я Таргітай як “цар гетів”. В Україні залишком ритуального вшанування плуга є різдвяні обходи хат з плугом, покладення його під різдвяним столом тощо. За легендами, які передають наші літописи, Сварог — Бог ковальства і шлюбу, викував золотий плуг і золоту обручку, які так гарно оспівуються в колядках, щедрівках, веснянках, жниварських піснях.

Сварог — Бог-творець Всесвіту, чоловіче втілення Роду. Він населив Землю різними істотами, створив перших людей, став покровителем шлюбу й сім’ї. Він відомий ще в давніх аріїв: у ведійській релігії йому тотожний Тваштар — творець усіх живих і мертвих форм природи. Про нього розповідає давня культова пам’ятка аріїв “Ріґведа”. В Україні про нього лишилась хіба що згадка у Велесовій Книзі як майстра — твастира (дощечка 22).

У слов’ян Сварог зображався тільки символічно, бо був збірним поняттям для всіх Богів-Місяців. Арії Індії його зображали з топірцем у золотих руках, або з молотом у Небесній кузні. Він має епітет прекраснорукий, тобто Бог-митець. Саме від цього образу походить український вислів “золоті руки”, яким позначають майстрів якоїсь справи. Сварог є втіленням космічних першопочатків Світла, Вогню, Повітря (Ефіру), а також Батьком зодіакальних сузір’їв, які отримали імена Сварожичів (по батькові). Отже, Коло Свароже означає річне коло сузір’їв — тобто календар.

Ім’я Сварог походить із санскритського (давньоарійського) кореня Свар-, що означає голос, звук, нота, від яких походять слова зі значенням: звучати, співати, сяяти, блищати, сварити, а також Сонце, сонячне сяйво, небо. Іноді його називають Зварог, від чого походить назва свята Зворожини, яке на Подніпров’ї пам’ятали ще на початку ХХ століття. Сварог також завідує Раєм (Ірієм), який ще має назву Луки Сварожі.