Оля может и понимает, я нет))) Мы упорно переписываемся и общаемся на русском. Вы если на кассе не переходите на украинский, вас не обслуживают? Люди конечно вправе считать, как им угодно. Законы, они такие неприятные, ущемляющие. Если, как в случае с моими родственниками, им просто неприятно, когда на кассе говорят на украинском, то это же не ущемление прав, это личный пунктик. Но самое главное, мы еще не в жестких рамках закона, а развезли
_______________________________ Кто не поддерживает Роды свои и Веру свою в час годины тяжкой, тот отступник Рода своего, и не будет ему прощения во все дни без остатка. *** Жизнь – это зеркало, которое отражает для мыслителя то, что он, глядя в него, думает. Э. Холмс
Він відмовився зросійщувати словники української мови. І відмова ця коштувала йому волі. Могла насправді коштувати й життя. Але на нещадну прю із радянським свавіллям стали невідомі філологічні боги. А спочатку ж ніщо не віщувало таких поневірянь. Народитися у родині залізничника у ті часи означало чимало. Наприклад, шанс на пристойну освіту. Тож він 1917 року закінчив Охтирську гімназію. Але потім навчався і не закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету та історико-філологічний факультет Київського університету. Не закінчив, бо змінився суспільний лад. А він 1919 року необережно служив в Армії Директорії. І це була не єдина його вада. Іншою вадою стала його любов до рідної мови. Він - говорив українською, знав українську, захищав українську. Доводив, що вона - сучасна, багата, модерна. То ж її треба вчити, а не звужувати до фольклорних піснеспівів чи максимально зближувати з російською. Бо, може, радянські республіки - й сестри (комуністичній партії видніше), але українська й російська - мови різні. Неозброєним оком видно. Хіба ні? Отож бо. Воно то видно, але своє бачення було безпечніше тримати при собі. Він занадто любив життя, тож у 1933 не зміг наважитися на те, що зробили два Миколи- Хвильовий та Скрипник, - через зневіру вкоротили собі віку. Натомість тікав. У Казахстан. Де взявся при тамтешньому державному видавництві перекладати казаську літературу українською та навпаки. Але від тогочасної влади було не сховатися навіть у безкраїх казаських степах. Тож за відмову вписувати в українські словники слова, котрі б максимально уподібнювали словниковий склад мови української до мови російською 1935 року був звинувачений в "інакомислії". І отримав смертний вирок. Щоправда, ось тут філологічні боги і вирішили за нього вступитися, бо мали на нього неабиякі величезні плани. Розстріл замінили на десять років таборів. Хоча при тому йому дісталося як Мазепі і Шевченку - разом: влада наказала ім'я проклясти й заборонити згадувати всує, усі твори вилучити - і спалити. Тож десять років він будував залізниці, довбав мерзлу землю, працював шахтарем й "лупав цю скалу" у прямому значенні слова - важким кайлом. Щоб усім смертям на зло таки вижити, 1946 року повернутися до Києва і отримати новий вирок - цього разу довічне заслання у Красноярський край. А тоді Сталін нарешті помер. З'ясувалося, що справа на нього - як і тисячі інших справ - сфабрикована. 1957 року його реабілітували. І навіть поновили у складі Спілки письменників України. Хоча це була така суєта суєт і мізерщина, що й думати про неї не хотілося. Натомість думалося про інше: про неоплатний борг перед рідною мовою. Якою він - нехай і подумки - відчайдушно підспівав собі, вгризаючись кайлом у бездонні надра сибірських копалень. Це вона тримала його. Це за неї він тримався. Тож 1970 року побачило світ те, заради чого так опікувалися його долею загадкові філологічні боги, - "Як ми говоримо?". Праця про чистоту української літературної мови. Книжку видав "Радянський письменник". Звісно, з купюрами. Тому пізніше і повніший варіант надрукувало об'єднання українських письменників Америки "Слово", одне з видавництв Нью-Йорка, Канадський інститут українських студій... Потім були іще перевидання. Не одне. Він же нарешті виконав свою місію. Борис Антоненко-Давидович. Для якого настільки важило "на каком язикє", що він за це пішов у "Сибір неісходиму". І вижив. За нелюдських умов. Аби написати одну з найвідоміших книжок про українську мову.
_______________________________ Счастья много не бывает)))
За ненадання інформації про товари та послуги українською мовою штраф становить 5 100—6 800 гривень.
За порушення закону під час засідань, зустрічей, робочого спілкування та документообігу в органах влади, державних органах, комунальних підприємствах, судах, у Збройних Силах України та правоохоронних органах — 3 400—6 800 гривень.
За порушення закону у сфері науки, культури, книговидання, спорту, здоров’я, телекомунікацій та поштового зв’язку, у технічній та проектній документації, в інтерфейсах програм та сайтів, у публічних оголошеннях та заходах, рекламі, транспорті — 3 400—5 100 гривень.
За порушення закону у сфері друкованих ЗМІ — 6 800—8 500 гривень.
_______________________________ В последнее время вокруг стало столько вечно раздражённых людей, что даже как-то неловко при них радоваться жизни..))
Правопис. Ми всі казали: «Індик». А в селі казали: «Гиндики». - От село неасфальтоване! – сміялися ми. – Ну які гиндики?
Ми сміялися з села, ми сміялися з їхньої вимови. Мода була така, смітися зі своїх. Ми сміялися з усього українського, як другосортного. Ми й не помітили, як стали сміятися з України і не поважати її.
1991-го ми відновили Незалежність. Не проголосили, ні. ВІДНОВИЛИ. Бо проголосили ще 1918 року, а 1991 – відновили. Весь час до 1991-го ми були в окупації.
Відновили незалежність – тепер треба відновити правопис!
Стоп, стоп, стоп. Що значить, відновити правопис?
1927 року у Харкові зібралися науковці зі всієї України. Мовознавці. Вони представили світу свій спільний багаторічний труд – український правопис, у якому врахували особливості мови українців різних регіонів. 1928 року український правопис затвердив комісар освіти Микола Скрипник. 1929-го правопис ухвалила Українська Академія Наук.
У 30-тих роках, коли почалися репресії, цей правопис заборонили, а мовознавців арештували, розстріляли. Знищили.
Репресували не лише українську інтелігенцію. Репресували українські слова. Створили цілі таблиці, в яких заборонили українські слова, заборонили українську вимову і написання з поясненням: «Це слово БУРЖУАЗНО-НАЦІОНАЛІСТИЧНЕ».
Що ж це за слова такі, буржуазні?
Хитун. Знаєте, що це? Маятник. На маятник українці казали «хитун», але хитун заборонили, бо в російській мові – «маятник», і в українців так повинно бути. Хитун – буржуазне слово.
Винарня. Не можна казати «винарня», треба казати «винний завод», бо в російській мові так. Винарня – буржуазне слово.
Индик. Не можна казати «индик», треба казати «індик», Бо це грамотно. Немає в російській мові слів на літеру «ы», тож в українській їх теж не повинно бути. «Индик» - це безграмотна форма забитих українських селян.
І таких слів було безліч. Репресованих. Як і людей (прогугліть, в інтернеті є ці таблиці з буржуазними словами).
Для чого це робилося? Щоб максимально наблизити українську мову до російської. Щоб показати нам, що українська мова – це різновид російської. І ми так і жили в цій парадигмі багато років. І користувалися московським правописом , запровадженим для нас таваріщами Сталіним і Кагановичем і Ко. До речі, ще й досі користуємося. До нього вносили певні зміни, але він – той же, Сталінський.
Чи вийшло наблизити за допомогою совєцького правопису українську мову до російської? Так. Трохи. Однак, все одно це не врятувало ситуації. Мовознавці стверджують, що найближчі до української мови: білоруська 29 спільних рис, чеська, словацька – 23 спільні риси, польська – 22. З російською спільності 11. Це за Тищенком. У інших мовознавців – інші критерії і цифри. Проте, всі сходяться до спільної думки, російська мова до української по схожості стоїть найдальше з-поміж інших споріднених мов.
Ми відновили незалежність. Ми сказали: «Україна понад усе»! Чому ж і досі кажемо: «Правильно «індик», а «индик» – ха-ха, неграмотно!» Адже вимова «индик» – то якраз НАШЕ.
Власне через цю вимову українського народу, «узаконену» в правописі, вчених і розстріляли. Майже всіх укладачів правопису. Знищено.
Агатангел Кримський – мовознавець, поліглот. Знав 60 мов. Звинувачений в антирадянській націоналістичній діяльності. Знищений.
Курило Олена – мовознавець, діалектолог, розробник української термінології. Визнана «виразним представником… контрреволюційної програми української буржуазії в українському мовознавстві». Знищена.
Олекса Синявський – мовознавець, професор трьох університетів, Досліджував внутрішні закони української мови, редактор остаточного тексту правопису. Убитий.
Євген Тимченко – академік, поліглот, спеціаліст по санскриту та порівняльному мовознавству. Звинувачений у контрреволюційній націоналістичній діяльності. Арештований.
Всеволод Ганцов – мовознавець, автор розділу «Фонетика» у Правописі. Звинувачення йому вже не приписувало ворожу націоналістичну діяльність. Слідчі так і казали - автор українського правопису. Пройшов 17 років концтаборів ГУЛАГу.
Григорій Голоскевич – мовознавець, укладач найповнішого (40 тис.слів) і найкращого українського словника, що вийшов друком 1930 року. Звинувачений у контрреволюційній діяльності. Арештований. Загинув у тюрмі.
Борис Ткаченко – мовознавець. Науковий співробітник Академії Наук, викладач. Розстріляний трійкою НКВС… Це далеко не весь перелік знищених мовознавців, авторів правопису.
Радянська влада боялася Української мови, як вогню. Бо Українська мова – це українська свідомість, націоналістична, не московська. Українська мова – це незалежність у всіх проявах. Українська мова – це головний свідок у справі «Москва – не Русь». Прямі нащадки Русі – українці, і одними з перших вам про це скажуть мовознавці.
Ми відновили Незалежність, чому ж правопис не відновили? Основні аргументи: какая разніца; не на часі; звикли до цього правопису, що є; нам так удобнєй.
Насправді, незалежність ми відновлюємо лише тепер. Історичну пам’ять відновлюємо лише тепер, а правопис – це теж наша історія і її треба відновити. Тепер. Хоча озвучувати цю тему почали ще в 90-тих. Це ще один пазлик України.
Не бійтеся цього правопису. Ніхто вас не примушуватиме одразу говорити так, як буде у відновленому правописі. Ніхто не скаже: «Вчора говорив отак, а сьогодні вже кажи Инакше». Чи відчуло суспільство якусь напругу чи труднощі з нещодавнім поверненням нашої літери «ґе»? Не відчуло. Так і тут. Існуватимуть паралельні форми.
Для чого ці паралельні форми? Щоб плутатися? Це робиться для того, щоб ніхто не витирав ноги об власне українські слова, які теж є правильні. Щоб ніхто не сміявся з «индика». Бо так казали наші бабусі. Бо це ЗАВЖДИ БУЛО НАШЕ.
Особисто я в цьому питанні хочу довіритися мовознавцям. Ми не обговорюємо в мережах правильність зварювання мостів - залишаємо це спеціалістам. Не обговорюємо правильність розрізання тканин хірургами - залишаємо це фахівцям. У мовних питання теж хочу покластися на вчених.
_______________________________ "Звісило з трибуни блазенський ковпак забрехуще слово." Ліна Костенко
Це чудово, я вважаю, коли народ згадує своє коріння, свою мову. Навіть на прикладі простих реальних людей, нас із вами, можна бачити, як за короткий проміжок часу багато з нас пройшли стадії від заперечення "примусової українізації" до прийняття й усвідомлення, самоідентифікації
Tu-sia, повністю згодна Але кожен сам робить себе. Я пам'ятаю як я на форумі обурювалась і казала що ніхто мене не змусить, і я буду робити так як мені зручніше. Але прийшов час, прийшло МОЄ усвідомлення, і навіть якщо я розмовляю більше російською, але сам інтерес до свого коріння ідо мови - він вже є потужним, і я дивуюсь сама собі)
_______________________________ "Звісило з трибуни блазенський ковпак забрехуще слово." Ліна Костенко
я теж вирішила для початку на форумі писали українською. Я не дуже добре її знаю, але бажання є! І я також сама собі дивуюся, бо ще кілька років тому я навіть думки такої не мала в голові.
_______________________________ Дорогу осилит идущий Почаще говорите о себе хорошо. Источник забывается, информация остается
Анютанн, Alissa F, підтримую. Хто б мені сказав років 10-15 тому, що я буду писати й розмовляти українською за власним бажанням, я б не повірила нізащо.
_______________________________ Счастья много не бывает)))
Я підтримую цей закон на всі 100. Вдома розмовляємо російською, але коли навчалася в Луцьку, то розмовляла українською і так, мені це подобалося. ХАй з русизмами, не чисто, але розмовляла.
У Запоріжжі доволі складно перейти на українську, погодьтесь, що на тебе починають дивитися по особливому
Життєві обставини зараз так складаються, що мені просто необхідно згадати (а щось і вивчити ) мову. Тому теж для початку почну з форуму
_______________________________
Скрытый текст. Нужно быть зарегистрированным и иметь 3000 сообщений(я)(е).
Вы не можете начинать темы Вы не можете отвечать на сообщения Вы не можете редактировать свои сообщения Вы не можете удалять свои сообщения Вы не можете добавлять вложения
Кто сейчас на конференции
Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1